Oсобливості художнього моделювання шизофренічного дискурсу (когнітивний аспект)

  • Олександр Бєляков Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Ключові слова: Теорія свідомості, моніторинг (відстеження) джерел психічних процесів, шизофренічний дискурс, реконцептуалізація

Анотація

У статті проаналізовано особливості художнього моделювання шизофренічного дискурсу (літературного персонажа) крізь призму теорії свідомості (Theory of Mind). Дослідження ґрунтується на концепціях Д. Хермана, Л. Зайнштайн, М. Флюдернік, І. Боктінга. Шизофренічний дискурс (далі – ШД) розглянуто як різновид дискурсів змінених станів свідомості, під час яких «системи сприйняття» і пізнання працюють за незвичною для людини схемою в екстремальних умовах (О. Селіванова). Перша частина розвідки містить кілька теоретичних зауважень щодо використання когнітивноорієнтованих методів інтерпретації художнього твору. Формулюється висновок про те, що когнітивний підхід до художніх творів дає змогу реконцептуалізувати основні параметри класичного наративу: фокалізатор, оповідач (розповідач), просторові й часові координати, персонаж, удаваний автор. Розкрито зміст теорії свідомості (в іншій термінології «Теорія розуму», або «Теорія розуміння свідомості іншого», або «Модель психічного стану»). Головним аспектом цієї теорії є сприйняття іншого суб’єкта як інтенціонального агента; інакше кажучи, усвідомлення власного психічного стану як нетотожного психічному стану іншої людини. Матеріалом дослідження обрано другий розділ роману В.Фолкнера «Галас і шаленство» – монолог Квентіна Компсона. У другій частині дослідження формульовано таку гіпотезу: ШД вимагає постійної і безперервної взаємодії, з одного боку, «актуального можливого світу» (термін М.-Л. Райан) твору (з його незв’язними фразами, «мерехтінням» смислу, невизначеності щодо автентичності і достовірності реплік, які «спливають» у свідомості Квентіна, просторово-часовими зсувами), а, з іншого, – читача (з його когнітивною системою передачі інформації і когнітивним «механізмом» когнітивної адаптації). Ефективність цієї «гри» між читачем і ШД залежить від його чи її здібності щодо ідентифікації і моніторингу (відстеження) джерел (відправників) висловлювань і/або думок, які «спливають» або відтворюються першоособовим наратором. Останній намагається не лише розповісти те, що він бачив, чув або відчув, але й відтворити, показати те, що він відчуває, бачить, чує в цей відрізок часу. Конкретні приклади з роману демонструють, як «працює» методика пошуків джерел психічних процесів (“sourсe-monіtoring” – термін Л. Заншайн) Квентіна. Заключна частина статті окреслює перспективи використання «Теорії свідомості» в когнітивно-наратологічних дослідженнях художнього твору.

Опубліковано
2019-12-23
Номер
Розділ
Статті